?

Log in

No account? Create an account

=)


Життя прекрасне...=) 



День писемності




«Я – українка!» - гордо заявляю.

Це моя сутність, це мій стиль життя.

Всі негаразди з піснею встрічаю.

Мене навчили і зараз вчу так я.

 

 

Я Україні віддана душею,

 Бо народилась тут я і зросла.

Вона чарує мовою своєю –

У слові є прихована краса…

 

 

Ми українці – тут ми народились.

Вирішуй сам – це щастя чи тавро.

І хочу я, нащадки щоб гордились

Й від наших справ не соромно було.

 

 

День писемності




Діти України





Життя прожити – не поле перейти.

В житті є теж свої маленькі війни.

Чи зможемо сміливості знайти

Промовить гордо: «ДІТИ УКРАЇНИ»

 

 

«Країна не така», - вважаєм ми.
А що зробили, щоб її змінити?
Не досить просто буть людьми,
Щоб з гордістю своє життя прожити…

 


Не бійся помилятись. Просто дій.
На помилках ж бо тільки вчаться люди.
Іди назад, убік… лишень не стій.
Тоді країні користь з тебе буде…


День писемності



Ти прекрасна, мово рідна…

Як без тебе жити?

Як зуміла ти мене

Вмить приворожити?

 

 

 Ти мені подарувала

 Перше рідне слово.

 

І із скрути підіймала

Мами колискова.

 

 

  В мить тяжку хай нагадає

 Із дитинства казку,

 

Біль у серці затамує,

Подарує ласку…

День писемності

 

Багато різних мов існує в світі

Та тільки серце в стужу зігріва

Верби плакучі, кучеряві віти

І пісні маминої лагідні слова.

Із кожним кроком більше розумію:

Цінити треба те, що маю я.

Хатину рідну, батьківську криницю,

Бо там цілюща і смачна вода…

Я одягну квітучу вишиванку,

Із квітів польових сплету вінок.

Умиюся росою на світанку

Й думками лину в батьківський садок.

Душа знайде тут спокій і надію,

Загояться всі рани мої вмить.

Лише із часом я вже розумію –

У рідній хаті серце не болить…

День писемності

 Мова нашого народу


Через роки плететься павутина,
Її все рвали, та вона спліталась знов.
Нехай лиш вільна, незалежна Україна
Вік пам'ятатиме, за що пролита кров.
Тебе гнобили, гнали і цурались,
Та не вдалося їм тебе згубить.
Твої ростки в душі народу пробивались,
Як не старались - не змогли їх придушить.
А у серцях уже насіння дозрівало,
Їх соловей розносив по хатах.
Життя Вкраїни тихо розквітало,
Й перетворилось на квітучий сад.
І я тебе кохаю, рідна мово –
І цю любов у серці пронесу.
Плекать тебе я буду, барвінкова,
За мелодійність, ніжність і красу.

Мої вірші

 

  

Мої крила

 

Ви знаєте, а я вмію літати…

Чи вірите ви, а чи ні.

Душа моя хоче співати

Веселі й грайливі пісні.

 

Я щаслива, у мене є крила!

Що підносять мене до небес.

Мої мрії, мов білі вітрила

В океані безмежних чудес.

 

Ви повірте – літала з весною,

Ми будили дерева в гаю.

Потім спочили удвох під сосною.

А ще я рукою зорю дістаю.

 

Люди кажуть, що це – неможливо,

Що спалила б вона мене вмить.

Та для мене це не важливо.

Головне – це у вірі жить.

 То чому ж ви сумуєте вічно.

Просто мрійте, учіться літать.

І не думайте завжди логічно,
Якщо крила захочете мать!

 

 

Мої вірші...=)

 

Свічадо душі

А земля іще не просохла,

І весна іще не прийшла.

У туманному лісі мокро,

Над верхів′ям його – сивина.

 

Ще світанки зажурливо тихі,--

Солов′ї не збудили зорю.

І дерева стоять заколихані,

Ще не скинули сонну мару.

 

Так й душа моя – вся у чеканні,

Ще не знаю, що хочу сама.

Та гадаю – промінчиком раннім

В моє серце вірветься весна.